Мета. Ознайомлювати
учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до
історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; виховувати
здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів
співвітчизників.
Хід заняття
Учитель. (Горить свічка)
(перегляд відеоролика «Свіча» О. Білозір)
Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все:
і життя людини, і життя країни. Там багато
сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло
над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.
Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед
мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили
яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де
насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод,
колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині
кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку
можливість розповідати, свідчити, переконувати.
Хіба можна уявити, що народ – хлібороб помирає від
голоду?
Хіба можна уявити, що людина збирала урожай,
радувалась, що зможе прокормити свою родину, своїх дітей, а на наступний день
влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.
В ті часи жертвами ставали не окремі люди,
винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше –
помирали діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів.
Вони не дожили до свого першого дзвоника.
Саме так влада поступила з мільйонами українців у
ті далекі 30-ті роки минулого століття.
Учень 1
Голодомор 1932-1933
Петрова
Вікторія
... Страшна
картина очі ріже -
Дитя мале
лежить в снігу.
Воно вже й
ворухнутися не може,
Бо ж холодно
надворі. Боже!
За що цю кару
заслужило
Оте маленьке
немовля?
Чи, може,
вкрасти щось успіло,
Чи ще
страшніше що змогло?
Та ні, то
рідна мати кинула його -
Померла щойно.
Хоч і накрила
рукою малюка,
Не дасть тепла
ніколи вже вона.
І те мале дитя
Все плаче та
кричить.
Чи хто його
почує, чи хто на поміч
прибіжить?
Та ні, ніхто
вже не почує,
Ніхто не
прибіжить,
Бо вже нема
нікого...
Бо тільки смерть навколо них кружить..
Голодомор
1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам'яті українців однією з
найстрашніших сторінок нашого минулого. Ця сторінка сприймається суспільством
передусім на емоційному рівні. Але в той же час Голодомор - це історичне явище,
яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій
конкретних осіб.
Голодомор 1932—1933 років — масовий, навмисно
зорганізований радянською владою голод 1932—1933 років, що призвів до
багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української
СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і
Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну
більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і
цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української
СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-
визвольного руху.
Коли
дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 рр., то вони одностайні в тому, що
стосується ходу подій: масштабний голод розпочався наприкінці літа 1932 року,
досяг свого піку до початку весни 1933 року та завершився на початку літа 1933
року. Саме за цей менш ніж календарний рік в Україні загинули мільйони людей.
Нині є очевидним, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був результатом
спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення
соціальної бази народного опору Радянській владі в Україні, всесоюзної
індустріалізації, застереженням Українському радянському урядові проти намірів
проводити порівняно самостійну політику. Кількість прямих та непрямих жертв
Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають
дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але так чи
інакше йдеться про МІЛЬЙОНИ безвинних жертв. Для порівняння: сучасне населення
Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії - 8 млн.; Болгарії - 8,5 млн.; Бельгії -
10 млн.; Угорщини - 10,3 млн. Тобто, під час Голодомору зникла ціла європейська
країна.
За даними вчених, найбільш постраждали від голоду
тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська,
Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8%
загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше
разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень
смертності був вищий у 5-6 разів, у Донбасі - у 3-4 рази. Фактично голод охопив
весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.
Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи
реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах (тепер також
відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків).
Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 році від голоду померло 3
мільйони 238 тисяч людей .Якщо прямі втрати у 1932 році становлять 144 тисяч,
то загальні, включаючи ненароджених, визначаються цифрою 443 тисячі людей.
Прямі й опосередковані втрати за 1932—1933 роках, разом з демографічним
відлунням 1934 року, становлять 4 мільйони 649 тисяч людей. Ці дані
характеризують демографічні наслідки голодомору 1932—1933 років в Україні.
За підсумками судової справи за фактом Голодомору було встановлено, що
кількість людських втрат від Голодомору 1932-1933 років складає 3 мільйони 941
тисяча осіб. Втрати українців в частині ненароджених, що за даними слідства СБУ
становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб судом не встановлювалися.
Голодомор великою мірою зруйнував українське село, яке зберігало
традиції української родини. Високий шлюбний потенціал українського села був зруйнований і вже ніколи не був
відновлений. Це означає, що був зруйнований потенціал дітонародження, що в
майбутньому призвело до зменшення кількості населення.
Для зміцнення своєї влади тоталітарний режим
знищував усіх, хто міг хоч якось порушити монополію тоталітарної держави на
право вирішувати, як має жити держава. Українська нація, яка була другою за
чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні
славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а
тому становила серйозну загрозу для цього імперського утворення, його
геополітичних намірів. З огляду на це сталінський режим вдався до
відкритої війни проти українців.
Щоб отримати
валюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну була потрібна ефективна
машина видобування товарів на експорт, насамперед - хліба. Для цього він
організував економічно не обґрунтовану колективізацію сільського господарства,
яка фактично знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела до
багаторічної руїни. Українські селяни намагалися опиратися такій політиці й
тому мільйони з них стали жертвами у нерівній боротьбі.
Про те, що
урожай в Україні був, переконує хоча б той факт, що радянський уряд масово
продавав збіжжя та інші сільськогосподарські культури за кордон. Наприклад, є
свідчення, що в 1932-1933 рр. у Польщі українськими буряками годували свиней,
бо цих буряків було багато і вони були дуже дешеві. Факти переконують, що
«випадково», через «перегини на місцях» не вивезеш за кордон сотні тисяч тонн продовольчих
товарів.
Крім цього, за свідченнями очевидців, в окремих
регіонах України тоді, коли від голоду щодня вмирали тисячі людей, майже на
повну потужність працювали спиртові заводи, які переробляли дорогоцінний хліб
на горілку. Так сталінський режим добував додаткові ресурси для проведення
індустріалізації.
Про те, що дії
більшовиків були свідомими, свідчить ще один характерний факт. Восени 1932 -
взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод,
тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі або хоча б
прийняла допомогу інших країн, а навпаки, всі сили кинула на те, щоб ізолювати
голодуючі райони. Армія, загони НКВС оточили українські міста (бо селяни
намагалися врятуватися там від голодної смерті) та залізничні станції.
Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Цьому сприяло
запровадження паспортної системи, яка фактично вдруге закріпачила українських
селян. Спеціальними розпорядженнями було заборонено продаж залізничних квитків
для них. Такі дії важко пояснити якимось збігом обставин.
Отже, аналіз
фактів доводить, що тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чітким
планом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували
на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Всіх
невдоволених знищували: розкуркулювали, висилали, просто страчували за вироком
«трійок» буз суду і слідства. На місце знищених голодом або репресіями
українських селян привозили нових, з Росії, Білорусії...
Все це
призводило до страшних наслідків в масштабах нації. Українці мільйонами
вимирали. Ті, хто вижив, підірвали своє фізичне та психічне здоров'я. В їхні
душі назавжди закрався страх голоду. Через переселенців змінювалася етнічна
структура населення України. Все це істотно підірвало життєвий потенціал нації.
Учитель. Людей
свідомо морили голодом. Це злочин проти людини. Це злочин проти народу. Це
злочин проти усього людства.
Чорний 1932-1933 рік. Українців хотіли винищити
голодом. Цілими сім»ями, цілими селами вимирали. Люди страшною, лютою і
повільною смерттю - від голоду
Учень 2. Спогади
очевидців
Тимченко Марфа
Григорівна , 1922 р.н. ( в дівоцтві Глущенко).
Народилася в
Сумській області, Лебединський район, село Ситники. Батьки: батько лісничий
Григорій Глущенко, мати колгоспниця Тетяна Глущенко. Сім'я складалася з шести
дітей. Марфа Григорівна була найстаршою дитиною . Батько помер незадовго до
голодомору від захворювання шлунку. В 1932 році почався великий голод, під час
якого вимерло все село. В колгоспі запасів не було, їх всі було вилучено.
Спершу померли сестра і брат: попухли з голоду. Мама була пухла , і я почала
пухнути.
Через дорогу
було кладовище, тоді і ховати померлих було нікому. Яму викопають як-небудь, загортали в рядна і закидали.
Ні хрестів не ставили, нічого.
Коли мама
померла, нашморгаю жита і їм. Поряд жили сусіди, в них дітей не було, то вона
приходила до мене , провідувала.
У сусідньому
селі Яроші був патронат , мене туди сусідка відвела. В їхньому колгоспі голова
був дуже розумний, деякі запаси поховав у ями, і тим самим багатьох людей
врятував.
Наше село
повністю вимерло, хати бур'янами поросли. Якось зустрілися у Харкові з
односельчанином. Довго говорили, згадували дитинство. Розповідав як він пережив
голод 1932 року. У цього хлопця був двоюрідний брат , який мешкав у місті
Харкові, то він його забрав до себе . Назбирав мій односелець продуктів, і
повіз батькам у село, там же була і сестра. Заходить до хати сидить батько і
два мужики з ним, не голені, чорні. Горить піч, на печі щось вариться, а коло
неї лежить щось в ряднині, і з неї кров тече. Він у батька питає : « А де мама,
сестра?» Батько відповідає : « Маму ми вже з'їли, он в чавунці м'ясо
залишилося, а сестру , щойно вбили, лежить в ряднині». А хтось з чоловіків
говорить : « Оце в нас свіжина буде!»
Односелець
згадав, що в сінях стояла діжка з водою, тож і сказав батьку, що піде води
напитися. А батько говорить: « Ти ж тільки не тікай нікуди, будеш з нами
тепер».
Вийшов тоді
знайомий з хати, двері закрив, а в сінях і двері не закривав, залишив так.
Через огород , через ліс біг, не оглядаючись, аж до самої станції. В село
більше не їздив, хай Бог простить.
Я в рідне село
поїхала лише через два роки роботи на Караванському спиртовому заводі (де
працювала з 9 вересня 1937 року по 1976 рік хіміком в лабораторії). Могили
батьків немає, все поросло бур'янами. (Записано 24.03.2008року)
Певна Катерина
Сергіївна, 1919 р.н. ( в дівоцтві Смоленко)
Народилася в
Сумській області, Краснопільський район, село Самотоївка, в сім'ї «куркуля».
Батько в 1929 році був
розкуркулений. Втік з - під
арешту, і переїхав жити в селище Караван, де і доживав своє життя. В 1930 році
перевіз свою дружину з двома дітьми.
Розповідали
колишні односельчани, що в їхньому селі був страшний голод. їздили підводою по
хатах збирали мертвих, а якщо хто залишався ще живим, то вантажили живими, і
везли до ями.
Остапенко Анна
Микитівна ( в дівоцтві Цехмістер), 14 листопада 1927 р.н.
Народилася в
Харківській області, Красноградський район, село Хрестище. В 1929 році родину
розкуркулили. На час голоду 1932 -1933рр. батько Микита Романович працював в
совхозі, а сім'я жила в полі Кас'янове. Жили дуже бідно. Мама , Марія Петрівна
, почала пухнути. В родині було 5 дітей. Поблизу була скирта віки, то вночі
ходили, вибирали зернятка і так же вночі наварять на печі віки, нагодують всіх,
а вдень нічого не їли.
Весною, коли
сіяли совхозні поля, діти ходили до сіялки, і люди давали зерно. Вася (мій
братик) довго ходив в кожушку, вже і тепло було, а він все в кожушку, бо на
полах були пришиті всередині кармани, то сівачі насипали йому туди хто зерна, а
хто картоплі. Так маму відволодали від смерті.
(Записано
14.01.2008року)
Спогади П.
Солодька, 1922 року народження, про голод 33-го.
«Я народився
22.02.1922 р. в с. Курінь Бахмацького р-ну Чернігівської обл., де й жив під час
голодомору. Ветеран війни, з 1951 р. - на посаді директора Бахмацької СШ в с.
Бахмач Бахмацького р-ну (там живу й зараз по вул JI. Українки, 5), пенсіонер. Село було
великим: біля 2000 дворів, населення -понад 7 тис. душ. У 1932 р. я помагав
батькам у виконанні окремих польових робіт, разом з старшим братом перевозив з
поля копи (копа- 60 снопів зернових) додому. Врожай того року був у наших краях
середній, нібито нічого не віщувало голоду в 1933 р. Принаймні у нас було
зібрано досить зерна, щоб дожити до нового врожаю.Та не так сталось, як
гадалось.
Доведений план
по продажу державі хліба батько виконав. Наше господарство було віднесене до
категорії середняків - «твердяків». Це було викликане тим, що батьки не
вступили до колгоспу, а господарювали одноосібно. Щоб примусити т.зв. «твердяків»
вступити до колгоспу, їм доводили все нові «тверді» плани: здати ще 20 пудів
зерна. Здали. Знову несуть нове завдання, доки вже нічого було віддавати. Якусь
дещицю лишили собі, щоб перезимувати нашій великій родині з 6 душ. Але по
дворах ходили бригади (у нас їх звали «ударниками») і поступово забирали все до
останнього. Бригади були озброєні металевими прутами і швидко відшукували
зерно, яке дядько десь приховав у ямі на своєму обійсті. Так сталось і в нашій
родині. Добре, що вродила картопля, на ній протримались деякий час. На зиму
була закопана яма (центнерів у п'ять). Правда, картопляних ям «ударники» не
відкопували. А ось зернові й бобові забирали до останньої зернини.
Коли всі
запаси продуктів вичерпались, мати вже не знали, з чого ж нам зварити хоч якусь
баланду.
Багато людей
ходили пухлі. Ми теж почали пухнути. Тоді мати дістали зі скрині кілька
домотканих ряден і відрядили старшого брата Григорія кудись на круподерню. Він
там виміняв кілька мішків просяних шкаралуп. Тут не було жодної пшонини. Яка
вже тут калорійність? В сім'ї збереглося з часів революції трохи срібних монет
царської чеканки. Брат повіз їх у «торгсин» і обміняв на торбину пшона.
Саме ці
«операції» на мою думку врятували нас від видимої смерті. Мати варили великий
чавун юшки, у ньому було кришені (?) картоплі, а одна пшонина з трудом
наздоганяла другу. Від надмірного споживання рідини пухли ще дужче.
"Пудові" ноги ледь-ледь переступали, обличчя так опухало, що від очей
лишались тільки щілини. Як писав Тарас Шевченко «Село неначе погоріло». На
вулицях майже не видно було людей, не чути було пісень, музики, людських
голосів, людям важко було промовити слово. Та й ми майже не виходили з дому.
Доки була
картопля, то терли її, добавляли цієї просяної полови й випікали якісь коржики.
Коли скінчилась картопля, то до полови додавали сушене потертее листя липи, м'якиш з стебел кукурудзи і
пробували щось випікати.
Посаджені на
городі картоплини вночі виривали із землі голодні люди. Були випадки, коли ці
«злодії» і помирали на чужому полі.
Нарешті
прийшла весна. Почали використовувати головки конюшини, листя кропиви, лободи
та листя липи. Все це сушили, перетирали, намагалися щось спекти. Якось я
пошвендяв до шкільного саду (бл. 300
м . від дому), щоб нарізати гілок липи. На дорозі проти
саду побачив мертвого чоловіка. Стало страшно й моторошно. Все ж гілочок я
нарізав, бо дома чекали на мене. Іншого разу мати послали мене на город, що
знаходився окремо від садиби. Коли я підходив до городу, то побачив ще один
труп чоловіка. На його стегнах тіло було об'їдене собаками. Від обмороку я
впав, а коли прийшов до тями, то ледь-ледь зміг звестися на ноги. На нашому
кутку (невеликий квартал села) померло чимало людей, зокрема сім"я
Карпенків вимерла вся, у Чеханюка Андрія померла дружина і діти, у Матіська
Якова вмер батько, дружина і троє дітей. В сім'ї мого дядька Трохима, який
помер раніше, від голоду, з 6 душ в живих лишилася тільки одна дочка. Трагедія
була ще в тім, що тут в селі жили близькі родичі, але не мали змоги хоч чимось
допомогти. Важко сказати, скільки тоді померло людей в нашому великому селі, бо
мені було тоді тільки 11 років. Тогож року по селу ходило чимало людей з інших
районів Чернігівщини (навіть з Полтавщини були люди) з надією випросити поїсти.
Вони розповідали, що в їхньому краї смерть скосила дуже багато людей. В окремих
селах вимирало майже все населення.
На наше щастя
у 1934 р. рано зав'язалася картопля. Це вже був наш порятунок. Ніхто не чекав
доки вона дозріє, а бульби стануть крупнішими.
Страшно
згадувати, але все це було. Моїм дітям і внукам важко собі це уявити, а тим
більше повірити. Я переконаний, що голод, зокрема в нашому краї, був викликаний
штучно тодішнім керівництвом держави...»
Учитель. Голодомор мовою фактів
Складовими політики Голодомору були:
-
Насильне
вилучення всіх продовольчих припасів
Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні
до виконання плани хлібозаготівель;
Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять
колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на
полях;
Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи,
що означало вилучення всіх харчів у селян;
Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів
усі фонди, в тому числі і насіннєві.
Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується
система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2чорні дошки” колгоспів,
сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства,
заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було
рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було
занесено до третини сіл України;
Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі
України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час
переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування
виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не
застосовувалося в СРСР.
У той час, як від голоду умирали мільйони
українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той
час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на
горілку, що йшла на експорт.
Нині голодомор в Україні 1932-1933 рр. визнаний
актом геноциду проти українського народу.
Учень 3. Полеміка стосовно Голодомору
У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору складає 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
Як в Україні, так і за її межами не досягнуто згоди
стосовно подій, означених як Голодомор. Існують такі альтернативні точки зору
щодо Голодомору в Україні:
·
Ніякого голодомору взагалі не було, а була посуха на значній території СРСР (а не лише в Україні), в результаті чого у населення були певні проблеми з
харчуванням. Кількість загиблих (мільйони) завищена з метою спекуляції.
·
Так, мільйони людей загинули в Україні від
голоду, але:
o
Голод було викликано необхідністю експортувати
значну кількість зерна для сплати закупівель передових технологій необхідних
для індустріалізації СРСР,
тобто метою було винятково зерно, а не загибель селян;.
o
Те, що в Україні ситуація (тобто кількість
мільйонів загиблих) була гіршою, ніж в інших частинах СРСР,
викликано лише «перегинами» тодішнього керівництва України;
o
Вилучення продовольства виправдано тим, що воно
дозволило здійснити індустріалізацію, а індустріалізація — перемогти Німеччину у Другій світовій війні. Разом з тим, саме
постачання зерна з СРСР
в тогочасну Німеччину допомогло Гітлеру та його партії прийти до влади й поставити економіку
Німеччини на «військові рейки».
Стосовно кваліфікації Голодомору, як акту геноциду
висловлюється теж певний спектр альтернативних думок: від того, що не можна
кваліфікувати геноцидом події, що сталися до укладення міжнародного документу
про геноцид (1948) до того, що, оскільки від голоду помирали
не лише в Україні, то нема доказів
про акцію, направлену проти українців.
Головними апологетами заперечення
Голодомору виступають офіційні урядові/президентські кола Росії.
Відповідальність
за Голодомор
Починаючи з 2008 року Служба безпеки
України почала оприлюднювати списки осіб, причетних до здійснення
Голодомору в Україні в 1932—1933
роках. За словами директора архіву СБУ Володимира
В'ятровича, для встановлення цих осіб широко застосовуються партійні
документи, аби визначити відповідальних за Голодомор вже на районному рівні.
22 травня 2009
року Служба Безпеки
України порушила кримінальну справу за ознаками злочину,
передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України за фактом
здійснення Геноциду в Україні у 1932—1933 роках, від якого загинули мільйони
людей. У листопаді було названо
звинувачених по справі, першим з яких фігурував Йосип Сталін. 5 січня 2010
року президент України
Віктор Ющенко
заявив, що Генеральна
прокуратура України передала справу до суду. 12 січня 2010
року Апеляційний суд міста Києва почав розгляд справи. Суд визнав, що Сталін,
Молотов,
Каганович,
Постишев,
Косіор,
Чубар та Хатаєвич
вчинили злочин геноциду, передбачений частиною 1 статті 442 Кримінального
кодексу України (геноцид), який відповідно до Конвенції ООН від 26
листопада 1968 року не має терміну давності, та закрив кримінальну справу на
підставі пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального
кодексу України, у зв'язку з їхньою смертю.
14 січня 2010
президент України
звернувся до лідерів інших держав Східної Європи, які постраждали від
комуністичних режимів — Росії, Польщі, Грузії, країн Балтії та
інших — з пропозицією про підписання угоди про створення міжнародного
трибуналу над злочинами комунізму.
Російська Федерація,
яка представляє себе на світовій політичній арені спадкоємицею Радянського Союзу, відмовляється визнавати
голодомор 1932—1933 років і в офіційному зверненні президента Росії Дмитра
Медведєва від 14 листопада 2008 року використовує слово «голодомор» тільки в
лапках.
Учитель. Україна пам’ятає всіх безвинного
засуджених і померлих. Наказом Президента України 2008 рік став роком
вшанування жертв голодомору.
Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати
світити, земля перевернутися - від того, що було на зелі. Але світ не
розколовся, сонце сходить, а земля обертається. І з пам»яттю народу нічого не
вдієш, вона збегігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні
події. Це наша історія, і ми повиння знати і пам»ятати її.
Учень 4 .Відзначення
памяті жертв голодомору
Офіційне вшанування
пам'яті жертв Голодомору, в тому числі, визнання його геноцидом українського
народу, розпочалося за ініціативи української діаспори у США та Канаді. Так, починаючи з 1983 року, в столиці канадської провінції Альберта місті Едмонтоні, в мерії міста щорічно
проводиться відзначення річниці Голодомору. На
офіційній частині заходу традиційно присутні мер міста й керівники провінції.
Біля входу до мерії встановлений перший у світі пам'ятний знак на вшанування
річниці Голодомору «Розірване кільце життя». У 1988
році Конгрес США, а в 1989 році —
Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932-33
років актом геноциду проти української нації.
Четверта субота листопада в Україні
визнана Днем
пам'яті жертв голодоморів. Меморіальні заходи проводяться як в
Україні, так і поза її межами. Щорічно, в цей день проводиться всеукраїнська
акція «Запали свічку».
Найбільш монументальними серед пам'ятників жертвам
Голодомору є меморіали у Києві
та Харкові.
Пам'ятники жертвам Голодомору встановлені також у Дніпропетровську,
Одесі, Миколаєві, Кропивницькому, Луганську, Сумах, Черкасах, Коломиї та багатьох
інших українських містах і селах. Закордоном пам'ятники встановлені у Едмонтоні, Калгарі, Вінніпегу та інших
містах. Піднесення до Національного
меморіалу пам'яті жертв Голодоморів символічних горщиків з зерном та
свічками (лампадками), а також посадка кущів калини поблизу меморіалу є
обов'язковим пунктом в протоколі офіційних візитів лідерів держав до Києва.
До 80-х роковин Голодомору в Україні 1932-1933 років в
Гарвардському
університеті підготують спеціальний атлас, який
дозволить відобразити масштаби трагедії на картах.
У рамках
урочисто-поминального відзначення Дня пам'яті жертв Голодоморів та політичних
репресій в загальноосвітніх навчальних закладах наказом відділу освіти
затверджено програму Тижня пам'яті жертв Голодоморів. Вклониться пам'яті
полеглих голодною смертю
Також був
виданий указ президента України № 1644/2005 Про відзначення Дня пам'яті жертв
голодоморів та політичних репресій
З метою
належного відзначення в Україні Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних
репресій і впорядкування проведення відповідних заходів постановляю:
1. Започаткувати традицію у День пам'яті
жертв голодоморів та політичних репресій, який відзначається 26 листопада, покладати траурні вінки з
житніх і пшеничних колосків до пам'ятних знаків, місць поховань жертв
голодоморів та політичних репресій, вшановувати пам'ять загиблих хвилиною
мовчання та запаленням свічок.
2. Оголосити 26 листопада 2005 року о
16 годині на вшанування пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій
хвилину мовчання, зупинивши на цей час роботу в органах державної влади та
органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях
(крім підприємств, де це не допускається за технологією виробництва), рух
громадського та приватного транспорту у населених пунктах з подаванням
відповідних звукових сигналів.
3. На території України 26 листопада
2005 року приспустити Державний Прапор України, обмежити проведення
розважальних заходів, внести відповідні зміни до програм радіо і телебачення.
4. Раді
міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській
міським державним адміністраціям забезпечити проведення вечорів-реквіємів та
інших заходів щодо відзначення Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних
репресій.
Президент
України Віктор ЮЩЕНКО
22 листопада
2005 року
Міжнародна акція "Незгасима свічка "
Акція
"Незгасима свічка" ініційована Міжнародним координаційним комітетом
Світового конгресу українців з відзначення 75-х роковин Голодомору 1932-1933 pp. в
Україні та підтримана Секретаріатом Президента України, Міністерством
закордонних справ України, Українською Всесвітньою Координаційною Радою.
Символічна
„Незгасима свічка" має форму факела і оздоблена написом фрази „УКРАЇНА
ПАМ'ЯТАЄ - СВІТ ВИЗНАЄ"
мовою країн, в яких проходитиме акція.
Метою цієї
акції є залучення світового українства до міжнародних та державних заходів з
відзначення 75-х роковин геноциду українського народу. Вона є своєрідним
продовженням Всесвітньої акції „Запали свічку" була проведена в 2008 році
в рамках відзначення 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні.
Акція була
започаткована 1 квітня 2008 р. в Австралії і протягом року
успішно пройшла у 33 країнах
світу: США, Канаді, Колумбії,
Еквадорі, Перу, Бразилії, Парагваї, Аргентині, Чилі, Великобританії, Швеції,
Естонії, Латвії, Литві, Білорусі, Польщі, Німеччині, Бельгії, Франції, Іспанії,
Португалії, Італії, Посольстві при святому Престолі, Сербії, Хорватії,
Угорщині, Греції, Румунії, Молдові, Казахстані, Росії, Вірменії. Символічна свічка передавалася
як естафета з країни в країну, де закордонні дипломатичні установи України
разом з місцевими українськими громадами проводили заходи, основним змістовним
елементом яких було відзначення пам'яті жертв Голодомору - поминальні богослужіння, скорботна хода,
вечори- реквієми тощо.
У листопаді
2008 р. свічка естафетою побувала у всіх обласних центрах України. 21 листопада
2008 р. „Незгасима свічка" була доставлена до Києва. Наразі знаходиться в
Національному музеї "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні".
Учитель. Голодомор в Україні 1932-1933рр. як акт геноциду визнали
не лише в Україні, але і у світі.
Учень 5.
Визнання
голодомору 1932-1933 років актом геноциду Українського народу
Громадська
думка
У суспільстві вже
сформувався консенсус щодо визнання Голодомору актом геноциду. Ідея знаходить
практично рівномірну підтримку серед усіх вікових груп опитаних громадян (понад
70% респондентів, які визначились із відповіддю). Понад половина опитаних
прихильників Партії регіонів та понад 80% прихильників СПУ, які визначилися з
відповіддю, висловлюються за таке рішення ВРУ. Більше 55% віруючих усіх
православних конфесій підтримують визнання Голодомору актом геноциду.
Протягом останніх років
Верховною Радою України уже прийнято низку актів, де голодомор чітко оцінюється
як акт геноциду. Водночас законопроект «Про голодомор в Україні» жодного разу
так і не виносився на розгляд і навіть не отримав відповідного висновку
профільного комітету Парламенту.
Найбільші масштаби
Голодомору були в регіонах, де сконцентрована електоральна база антикризової
коаліції. Однак, в силу недостатньої поінформованості, радянської пропаганди та
нечіткої позиції лідерів коаліції мешканці цих територій не розуміють справжніх
наслідків цієї трагедії. За даними соцопитувань, лише 40% респондентів на Сході
(з тих, хто визначився із відповіддю) згодні, що Верховна Рада повинна
законодавчо визнати голодомор 1932-1933 років актом геноциду Українського
народу. На Півдні – 64%, що також менше, ніж в середньому по Україні (71,4%).
Одним з аргументів
противників визнання голодомору є припущення, що в геноциді Українського народу
звинуватять сьогоднішню Росію. Понад те, сама Росія провокує таку думку через
заяви МЗС.
Міжнародне визнання
Голодомору
Парламенти 10 країн (США, Канада, Естонія, Аргентина, Австралія,
Італія, Угорщина, Литва, Грузія, Польща) визнали Голодомор 1932-1933 рр. актом геноциду проти Українського народу.
Голодомор як акт
геноциду засуджується у посланні Гендиректора ЮНЕСКО у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору.
Голодомор засудив Папа Іоанн Павло ІІ у своєму Посланні
до Українського народу у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні від 23
листопада 2003 року.
Митрополит Володимир вважає, що цей геноцид був намаганням знищити
саму душу народу.
Делегації держав-членів ООН зробили спільну заяву щодо 70-ї
річниці Голодомору в Україні 1932-33 рр.
Росія хоч і приєдналася
до заяви ООН, але чинила опір продовженню Україною роботи щодо міжнародного
визнання Голодомору. Зважаючи на те, що прийняті у 1995-97 рр. рішення Держдуми
Росії щодо визнання геноцидів інших народів (курдів, сербів, вірменів)
трактувалися в першу чергу як політичні,
російське керівництво сприймає такий
акт України як недружній крок.
У МЗС РФ однозначно негативно
сприйнято ідею щодо приділення уваги проблемі голодоморів з боку спеціального
радника Генсекретаря з питань геноциду.
З нагоди 70-ї річниці
Голодомору Інститутом досліджень історії суспільства та релігії (Італія)
організовано Міжнародну конференцію,
за результатами якої опубліковано книгу «Смерть землі. Великий голод в Україні
1932-1933 років».
26 січня 2006 року Парламентська асамблея Ради Європи
засудила Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин комуністичного режиму.
14 жовтня 2006 року
Президент США підписав прийнятий Конгресом закон про відкриття у Вашингтоні пам'ятника-меморіалу жертвам Голодомору в Україні.
Країни,
які на державному рівні визнали Голодомор 1932-1933 років в Україні актом
геноциду Українського народу
|
|
1
|
Сенатом Парламенту Австралії 31
жовтня 2003 р. ухвалено Резолюцію № 680, яка визнала події на Україні одним з
найжахливіших проявів геноциду в історії людства.
20 листопада 2003 р. Законодавча Рада Парламенту штату Нова Південна Валія прийняла аналогічну за змістом резолюцію. Примітка: Сенат Австралії визнав Голодомор в Україні одним із жахливих актів геноциду в історії ще у своєму документі від 28 жовтня 1993 р. з приводу 60-річчя Голодомору 1932-1933 років в Україні |
2
|
Заява Рійгікогу (Парламенту)
Естонії від 20 жовтня 1993 р. із засудженням комуністичної політики геноциду
в Україні
|
3
|
Палата депутатів Парламенту
Італійської Республіки прийняла 24 лютого 2004 р. Резолюцію Комісії
закордонних справ та з питань європейської співдружності в пам‘ять жертв
Голодомору, які по праву вважаються справжнім геноцидом, у якій закликала
Уряд Італійської Республіки, серед іншого, приєднатися до «національного дня
пам‘яті», яким Президент України проголосив четверту суботу листопада кожного
року в пам‘ять жертв геноциду.
|
4
|
Резолюція Сенату Канади від 19
червня 2003 р., у якій міститься заклик до уряду Канади визнати
Голодомор/геноцид в Україні 1932-1933 рр. та засудити будь-які спроби
приховати історичну правду про те, що ця трагедія була нічим іншим як
геноцидом.
Документ передбачає також призначення останньої суботи листопада днем жалоби в канадських школах (резолюція була внесена сенаторкою українського походження Р.Андрейчук). |
5
|
Сейм Литовської Республіки у Заяві
«Про вшанування жертв політичних репресій і голодомору в Україні в 1932-1933
роках» від 24 листопада 2005 р. визнав, що сталінський
комуністичний режим здійснював свідомий, ретельно спланований геноцид
українського народу.
|
6
|
Парламент Грузії у документі від
20 грудня 2005 р. «Щодо увічнення пам‘яті загиблих в Україні у
1932-1933 роках внаслідок політичних репресій і голодомору» зазначає, що
тоталітарним більшовицьким режимом у цій період був здійснений навмисний
геноцид проти українського народу.
|
7
|
Сенат Республіки Польща у Постанові
від 16 березня 2006 р. про річницю Великого Голоду в Україні солідаризується
з позицією України щодо необхідності визнати Голодомор 1932-1933 рр. актом
геноциду.
|
8
|
Резолюція Палати Представників
Конґресу США від 20 жовтня 2003 р. № 356 (внесена головою Комітету з
міжнародних відносин Г. Хайдом) визнала Голодомор 1932-1933 рр. в
Україні актом терору і масового вбивства, направленим проти українського
народу і закликала підтримати ініціативи Уряду і Верховної Ради України
офіційно визнати голодомор і його жертви, а також вшанувати пам‘ять мільйонів
жертв штучного голодомору з приводу 70-ї річниці цієї трагедії.
Резолюція Сенату (верхньої палати Конґресу США) № 202 визнала штучний Голодомор 1932-1933 років в Україні актом геноциду. |
9
|
Постанова Державних Зборів Угорської
Республіки від 26 листопада 2003 р. №129/2003. (ХІ.26) з приводу
70-х роковин Голодомору в Україні 1932-1933 років засуджує прояви
дискримінації, які направлені на знищення та геноцид групи народів.
У документі висловлюється також солідарність і співчуття угорського народу рідним і близьким жертв спричиненого радянським сталінським режимом штучного і цілеспрямованого Голодомору. |
Крім того, Палата сенаторів Національного
конґресу Аргентинської Республіки 23 вересня 2003 р. ухвалила Декларацію № DR 588/03
про вшанування пам‘яті жертв Голодомору в Україні 1932-1933 рр., який був
організований тоталітарним радянським режимом.
У документі висловлюється співчуття всьому
українському народу, а також засуджується будь-яка державна політика чи рішення
і дії властей, що зневажають і порушують права людини.
Ініціатор декларації, колишній президент
Аргентини і сенатор Рамон Пуерта назвав штучний голодомор в Україні 1932-1933
років «терористичною акцією влади і довголітньою морально-психологічною травмою
цілого народу». На його думку, ця трагедія повинна бути визнана у світі як
історичний факт геноциду, що «нагадує і застерігає від жахливих наслідків
діяльності будь-яких диктаторських режимів».
Учитель.
На десятиліття
можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні
документи. Можна замести сліди
злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію на догоду
диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона
зберігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні події.
Кров холоне від почутого. Ми віримо, що наші слова, світло
запалених нами свічок н дозволять історії повторитися.
Не будьте глухими благаю вас, люди,
Не будьте глухими вас Богом молю.
Не будьте байдужими, не цурайтесь покути.
Свічу запаліть за Вкраїну свою!
Це наша історія, і ми повинні знати і пам'ятати
її.
Немає коментарів:
Дописати коментар